Сьогодні вся планета сумує за загиблими та шанує живих, згадуючи про жертви Голокосту. Цей день проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 1 листопада 2005 року, співавторами якої виступили 100 держав у пам’ять про жертв нацистського терору під час Другої світової війни. Це нагадування про всесвітню трагедію, про масове вбивство євреїв у всіх європейських державах.

Уперше в усьому світі Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту відзначили у 2006 році. Україна на державному рівні приєдналася до відзначення цієї міжнародної дати у 2012 році, хоч і була однією з шести країн-ініціаторів ухвалення документа ООН . Дата 27 січня обрана не випадково: саме цього дня 1945 року війська 1-го Українського фронту звільнили в’язнів найбільшого гітлерівського концтабору смерті Аушвіц-Біркенау неподалік польського Освенцима.

Голокост з давньогрецької перекладається як «всеспалення» й означає систематичне переслідування і знищення (геноцид) євреїв нацистською Німеччиною і колабораціоністами протягом 1933-1945 років. У ширшому розумінні, голокост — систематичне гоніння і знищення людей за ознакою їхньої расової, етнічної, національної приналежності, сексуальної орієнтації або генетичного типу як неповноцінних, шкідливих.

У січні 1942 року нацистська верхівка ухвалила рішення про створення на території Польщі таборів смерті, обладнаних газовими камерами і крематоріями. Сьогодні вони відомі під назвами Треблінка, Собібур, Майданек, Освенцим, Бєлжец. Створення таких таборів супроводжувалось масовими стратами населення гетто. Найбільш жахливим — за кількістю утримуваних тут євреїв і їхнього масового винищення, був Освенцим: за 5 років існування тут пішли з життя насильницькою смертю близько 4 мільйонів. Загалом — за неповними даними — жертвами нацистського режиму стали майже 6 мільйонів євреїв.

В Україні майже немає клаптика землі, не политого єврейською кров’ю. Першими жертвами окупантів стали представники цієї древньої національності, які населяли міста і села Західної України: просування вермахту було настільки стрімким, що більшість з них не встигли евакуюватися. Так, захопивши Львів, у якому до війни проживали понад 150 тисяч євреїв, нові «господарі життя» взялися за «розв’язання єврейського питання», створивши гетто, куди помістили близько 140 тисяч осіб. Вижити пощастило приблизно 300 з них.

Невільників змушували носити знаки розрізнення, заборонивши навіть ходити пішохідними тротуарами і бувати у міських парках. І навіть навколішки мити бруківку зубними щітками чи носити сміття у зубах!.. Не витримуючи голоду, жахливої антисанітарії і хвороб, люди вмирали сотнями. Щодня. Та чи не найбільше дошкуляв хронічний голод: взимку 1941-1942 років один дорослий отримував 700 грамів хліба на тиждень, 400 грамів муки та 100 грамів цукру на місяць. До того ж тут почалися спалахи тифу, який викосив десятки тисяч людей.

Бранці працювали на німців. А хто в силу фізичного виснаження не міг, то тих просто знищували. Львів’яни, котрі мешкали неподалік цього гетто, довго згадували, як ледь не щоночі поблизу лунали автоматні та кулеметні черги.

Усього жертвами Голокосту стали 6 мільйонів європейських євреїв. Півтора мільйона з них були з України. Були знищені майже всі єврейські громади, які існували на території нашої країни до Другої світової війни. Більшість українських євреїв – жертв Голокосту була вбита під час масових розстрілів. Саме тому в Україні символом геноциду євреїв стали не газові камери таборів смерті, а Бабин Яр у Києві.

У цьому місці лише 29-30 вересня 1941 року нацисти розстріляли 33 771 єврея.