21 березня 2020 р.

Всесвітній день поезії.


У поета тільки слово,
Тільки слово, більш нічого —
Слово правди і свободи,
Слово гідності і честі,
Слово мужності і віри,
І любові, і надії…

             Іван Коваленко




У 1999 році на 30 сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії святкувався у Парижі.
Цей День, вважає ЮНЕСКО, покликаний послугувати створенню у засобах масової інформації позитивного іміджу поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.

День поезії покликаний об'єднати всіх людей, відданих віршам. У цей день по всьому світу проходять конкурси та фестивалі, зустрічі авторів і шанувальників, на яких початківці і досвідчені поети презентують свої збірники. Безліч заходів до Дня поезії — це шанс молодих сучасних авторів і маленьких видавництв заявити про себе, отримати першого шанувальника і познайомити світ зі своєю творчістю.
У День поезії люди мистецтва хочуть нагадати всім, що вірші — це живопис, який можна почути.



Поезія —  оголена душа поета. Кожен з нас, хоча б раз у житті, але написав кілька римованих рядків. Хтось просто придумав жартівливий віршик, а хтось пов’язав з цим літературним мистецтвом своє життя. Але видатними творцями слова стають одиниці. Не всі здатні у віршованій формі передати багатогранність моменту. Знайти його серед тисяч інших і торкнутися сердець мільйонів людей.


Читання поезії – це завжди читання самого себе, занурення у свої глибини, співвіднесення з ліричним героєм – і, як бонус, можливість віднайти відповіді на питання, що давно хвилюють. Вчені стверджують, що читання поезії є таким собі нейрофізіологічним тренуванням для мозку.
Так вчені встановили, що мозок людини реагує на кожне слово чи словесну конструкцію. При цьому надлишкове збудження в мозку, яке викликає поезія, підтримується ще протягом певного часу, створюючи додатковий імпульс, що заохочує людину читати далі й ефективніше засвоювати та аналізувати прочитане.

Поезія лікує, надихає, розчулює, смішить. Вона не вимагає від вас багато уваги й часу – але якщо ви все ж знайдете для неї трохи місця у своєму житті – вона вам неодмінно віддячить. Всесвітній день поезії – гарна нагода попіклуватися про свою книжкову полицю й поповнити її поезією. Або ж подарувати поетичну збірку  особливій людині.



Дорогі наші письменники і поети, а також любителі поезії! Вітаємо вас із всесвітнім днем письменника! Чарівний світ, який ви створюєте заворожує і захоплює. Бажаємо вам, наші дорогі письменники, міцного здоров’я, творчих успіхів і нових літературних шедеврів. Нехай ваша муза ніколи вас не покидає, а рядки лягають на папір легко і невимушено. Удачі вам у всіх ваших творах і позитивної оцінки читачів. Вітаємо!.

19 березня 2020 р.

125 років від дня народження Максима Тадейовича Рильського







Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько, етнограф, громадський діяч і публіцист Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької. Один з предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем, інший — генеральним губернатором Білоцерківського староства в часи Коліївщини.

Батько поета, Тадей Рильський, разом із Володимиром Антоновичем та групою інших польських студентів вирішили присвятити себе вивченню історії України й віддати своє життя народу, серед якого жили. В історії цей рух відомий як рух хлопоманів. Тадей Рильський опублікував чимало статей про Коліївщину, побут, звичаї, фольклор українського народу.

Синові він передав у спадок аристократичну культуру, почуття власної незалежності та віри в себе. Мати Максима Рильського, Меланія Федорівна, була простою селянкою з села Романівки (нині Попільнянського району Житомирської області). Вона передала синові рідну мову, пісню, той особливий ліризм, яким пройнята вся творчість поета.

1902 року помер батько, і родина переїхала з Києва в Романівку. Максим спершу навчався в домашніх умовах, потім — у приватній гімназії в Києві. Змалку познайомився з композитором М. Лисенком, етнографом, дослідником і збирачем українських народних дум та пісень Д. Ревуцьким, актором і режисером П. Саксаганським, етнографом та фольклористом О. Русовим, які справили на нього великий вплив. Деякий час він жив і виховувався в родинах М. Лисенка та О. Русова. Він не знав злиднів, любив природу, захоплювався мисливством.

Після приватної гімназії Рильський у 1915-1918 роках навчався на медичному факультеті Київського університету Св. Володимира, потім — на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві, заснованому за гетьмана Павла Скоропадського, але жодного з них не закінчив. Займався самоосвітою, вивченням мов, музикою. З 1919 по 1929 рік вчителював у селі, зокрема й у Романівці, а також у київській залізничній школі, на робітфаці Київського університету та в Українському інституті лінгвістичної освіти.

Перша збірка його поезій «На білих островах» вийшла 1910 року. У 1920-х роках Рильський належав до мистецького угруповання «неокласиків», переслідуваного офіційною критикою за декадентство, відірваність від сучасних потреб соціалістичного життя. Протягом десятиріччя вийшло десять книжок поезій та декілька книжок поетичних перекладів, зокрема 1927 року — переклад поеми Адама Міцкевича «Пан Тадеуш».


1931 року Рильського заарештовує НКВС. Він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі в Києві. Його товариші-неокласики Д. Загул, М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах. З 1931 року творчість Рильського зазнає змін, він, не в змозі виступити проти режиму, змушений поставити свою поезію йому на службу. Його творчість ділиться на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його.


Рильський написав тридцять п'ять книжок поезій, кращі серед яких — «Знак терезів» (1932), «Літо» (1936), «Україна», «Збір винограду» (1940), «Слово про рідну матір», «Троянди й виноград» (1957), «Голосіївська осінь», «Зимові записи» (1964); чотири книжки ліро-епічних поем, багато перекладів зі слов'янських та західноєвропейських літератур, наукові праці з мовознавства та літературознавства.


1943 року його обрано академіком. У 1944-1964 роках Максим Рильський був директором Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України. 1960 року йому було присуджено Ленінську премію, у 1943, 1950 — Державну премію СРСР.

Помер Максим Тадейович Рильський 24 липня 1964 року. Поховано його у Києві, на Байковому кладовищі.



10 березня 2020 р.

Тарас Григорович Шевченко



Народився 9 березня 1814 року у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії в закріпаченій селянській родині. Батько Тараса був хліборобом, до того ж умів читати й писати. Коли Тарасові було два роки, родина переїхала до села Кирилівка.



В 1828 році він потрапляє в число прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши у Тараса пристрасть до живопису, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака в навчання викладачеві Віленського університету — портретисту Яну Рустему.
Юність У Вільні юний Тарас пробув 1,5 року. Переїхавши 1831 року з Вільно до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка і віддав його в науку на 4 роки до живописця Василя Ширяєва. Улітку 1836 р. він познайомився зі своїм земляком — художником І. Сошенком, а через нього — з Євгеном Гребінкою, В. Григоровичем і О. Венеціановим.

Викуп Навесні 1838-го Карл Брюлов і Василь Жуковський вирішили викупити молодого поета з кріпацтва. Енгельгардт погодився відпустити кріпака за великі гроші — 2500 рублів. На той час ця сума була еквівалентна 45 кілограмам чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського — вихователя спадкоємця престолу, і портрет розіграли в лотереї, в якій взяла участь царська родина.
Незабаром став студентом Академії мистецтв. Будучи вже неабияким портретистом, упродовж навчання він опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як графік та ілюстратор. Юнак поглинав книги з мистецтва, всесвітньої історії слухав лекції з анатомії, фізіології, зоології, часто бував у театрах і музеях.




Тоді ж він почав писати. Першу збірку своїх поетичних творів видав 1840 під назвою «Кобзар». До неї увійшло 8 поезій: «Думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Окремими виданнями вийшли поеми «Гайдамаки» та Гамалія».
10 березня 1861 року Тарас Григорович Шевченко помер. Хоч офіційні кола потурбувалися, щоб повідомлення про смерть поета було надруковане із запізненням і була негода, на похорон Шевченка зібралося багато людей. Після того, як 58 днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням М. Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. 

8 березня 2020 р.

Міжнародний день прав жінок і миру






З 1977 року за рішенням ООН відзначається як Міжнародний день боротьби за права жінок і міжнародний мир. Історично з'явився як день солідарності трудящих жінок у боротьбі за рівність прав і емансипацію.


Широке поширення набула версія, згідно якої традиція відзначати Міжнародний жіночий день 8 березня була покладена «маршем порожніх каструль», який провели в цей день 1857 року робітниці текстильної промисловості і фабрик з пошиття одягу в Нью-Йорку на знак протесту проти неприйнятних умов праці та низької заробітної плати. Вони вимагали скорочення робочого дня, поліпшення умов праці, рівну з чоловіками заробітну плату. Ці жінки в той час працювали до 16 годин на добу, а праця їх був низькооплачувана. Однак Франсуаза Пік в декількох статтях (у співавторстві з іншими) показала, що даний факт не знаходить підтвердження, а легенда, ймовірно, була придумана в 1955 році, щоб відокремити традицію свята від комуністичної ідеології, що було важливо для борців за права жінок в Західній Європі і США в роки холодної війни


 8 березня 1908 на заклик нью-йоркської соціал-демократичної жіночої організації відбувся мітинг з гаслами про рівноправність жінок. В цей день більше 15 000 жінок пройшлися маршем через усе місто, вимагаючи скорочення робочого дня і рівних умов оплати з чоловіками. Крім того, висувалася вимога надання жінкам виборчого права. У 1909 році Соціалістична партія Америки оголосила національний жіночий день, який відзначався аж до 1913 року в останню неділю лютого.


 У 1911 році перший Міжнародний жіночий день відзначався в Німеччині, Австрії, Данії і Швейцарії 19 березня, за пропозицією члена Центрального комітету Соціал-демократичної партії Німеччини Олени Грінберг, в ознаменування Березневої революції 1848 р. в Пруссії. У 1912 році цей день відзначався в тих же країнах вже 12 травня. У 1913 році жінки мітингували у Франції та Росії — 2 березня, в Австрії, Чехії, Угорщини, Швейцарії, Голландії — 9 березня, у Німеччині — 12 березня. У 1914 році єдиний раз жіночий день відзначався 8 березня одночасно в шести країнах: Австрії, Данії, Німеччині, Нідерландах, Росії та Швейцарії. В той рік число 8 березня випало на неділю.


 Дата 8 березня була започаткована на ІІІ комуністичній Інтернаціональній зустрічі в 1921 році. Протягом 20-х і 30-х років цей день був найбільш помітним як соціалістичний жіночий день. Після Другої світової війни послідовники поводились тихо, оскільки день не відзначався, і лише в 1974 році відновлюється рух жінок і традиція жіночого руху. 1975 року день був визнаний ООН як Міжнародний жіночий день з нагоди Міжнародного року жінки. На Заході Міжнародний жіночий день був уперше відзначений у популярному заході після 1977 року, коли Генеральна Асамблея ООН запропонувала державам-членам оголосити 8 березня як День Організації Об'єднаних Націй для прав жінок і миру в усьому світі.

Незважаючи на витки історії, свято прекрасної частини людства – перш за все свято, що викликає найкращі почуття в людей. Тож нічого іншого не залишається, окрім як насолоджуватися цим святом жінок, весни та краси. Святкування 8 березня в Україні включає сталий «ритуал» дарування жінкам квітів і подарунків.

Любі, чарівні жінки! Зі святом Вас!


3 березня 2020 р.

Всесвітній день письменника




Хоч професія письменника з'явилася багато століть назад, майстри слова отримали своє свято лише у 1986 році на засіданні 48 конгресу Міжнародного ПЕН-клубу. Відтоді Всесвітній день письменника відзначають щорічно 3 березня.


 Професія письменника нелегка, багатогранна і заслуговує глибокої поваги. Саме тому і був створений Всесвітній день письменника. Його святкування ініціював ПЕН-клуб (PEN International) — правозахисна організація, яка об’єднує професійних письменників, які працюють у різних жанрах літератури.


Всесвітній день письменника відзначають не лише романісти, прозаїки, поети, памфлетисти, публіцисти, фантасти, фейлетоністи, новелісти, есеїсти та інші майстри слова. Його по праву вважають своїм журналісти, історики та блогери. У цей день вони збираються, щоб обговорити тенденції сучасної літератури, нагородити найталановитіших авторів, послухати нові вірші та уривки романів своїх колег.