Марко Вовчок коротка біографія Народилася 10 грудня 1833 р.
в маєтку Єкатерининське Орловської губернії у збіднілій дворянській сім’ї.
Виховувалася в приватному пансіоні в Харкові, після закінчення якого у 1848
році оселяється у тітки в м. Орлі.
У 1851 році одружується із засланим до Орла за участь у діяльності Кирило-Мифодієвського товариства студентом Київського університету Панасом Марковичем та виїжджає з ним на Україну. Проживаючи в 1851 — 1858 рр. у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині вивчила життя, культуру, мову українського народу. Пізніше у Петербурзі у 1859 вона вже як автор збірки «Народні оповідання» потрапляє в коло видатних літераторів. У 1859 — 1867 рр. перебуває за кордоном, де знайомиться з видатними людьми. Після повернення з-за кордону зближується з видавцями «Отечественных записок», веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікує свої оригінальні твори й переклади. У 1867 — 1878 рр. найяскравіше виявився талант письменниці як російського романіста. Виступає Марко Вовчок і як критик, редактор петербурзького журналу „Переводы лучших иностранных писателей“. 24 травня 1870-го року Марко Вовчок підписала контракт з петербурзьким видавцем Звонарьовим про укладання нею та редагування ілюстрованого місячника „Переводы лучших иностранных писателей“. Скликаний третейський суд з 19 літераторів визнав Вовчок винною у плагіаті. Після цього випадку, який осоромив письменницю, вона переїхала жити в глушину — в маєток своїх знайомих у Тверській губернії. Померла 28 липня 1907 в м.Нальчик на Кавказі, де і похована. Твори Марко Вовчок – дві книги „Народних оповідань“ (1857 — перший том, 1862 — другий том) – соціальна повість „Інститутка“ (1859–1861) – оповідання: „Чари“ „Максим Гримач“ „Данило Гурч“ – історичні казки-повісті: „Кармелюк“ „Дев’ять братів і десята сестриця Галя“ „Невільничка“ „Гайдамаки“ „Сава Чалий“ – повісті „Три долі“ „Павло Чорнокрил“ „Сестра“ „Дяк“ „Тюлевая баба“ „Записки причетника“ .
У 1851 році одружується із засланим до Орла за участь у діяльності Кирило-Мифодієвського товариства студентом Київського університету Панасом Марковичем та виїжджає з ним на Україну. Проживаючи в 1851 — 1858 рр. у Чернігові, Києві, Немирові на Вінниччині вивчила життя, культуру, мову українського народу. Пізніше у Петербурзі у 1859 вона вже як автор збірки «Народні оповідання» потрапляє в коло видатних літераторів. У 1859 — 1867 рр. перебуває за кордоном, де знайомиться з видатними людьми. Після повернення з-за кордону зближується з видавцями «Отечественных записок», веде в цьому журналі рубрику зарубіжної літератури, публікує свої оригінальні твори й переклади. У 1867 — 1878 рр. найяскравіше виявився талант письменниці як російського романіста. Виступає Марко Вовчок і як критик, редактор петербурзького журналу „Переводы лучших иностранных писателей“. 24 травня 1870-го року Марко Вовчок підписала контракт з петербурзьким видавцем Звонарьовим про укладання нею та редагування ілюстрованого місячника „Переводы лучших иностранных писателей“. Скликаний третейський суд з 19 літераторів визнав Вовчок винною у плагіаті. Після цього випадку, який осоромив письменницю, вона переїхала жити в глушину — в маєток своїх знайомих у Тверській губернії. Померла 28 липня 1907 в м.Нальчик на Кавказі, де і похована. Твори Марко Вовчок – дві книги „Народних оповідань“ (1857 — перший том, 1862 — другий том) – соціальна повість „Інститутка“ (1859–1861) – оповідання: „Чари“ „Максим Гримач“ „Данило Гурч“ – історичні казки-повісті: „Кармелюк“ „Дев’ять братів і десята сестриця Галя“ „Невільничка“ „Гайдамаки“ „Сава Чалий“ – повісті „Три долі“ „Павло Чорнокрил“ „Сестра“ „Дяк“ „Тюлевая баба“ „Записки причетника“ .
Немає коментарів:
Дописати коментар