22 червня 2021 р.

 НІКОЛИ В СЕРЦІ НЕ ЗІТРЕТЬСЯ ВОГОНЬ ТИХ ДНІВ І ТИХ ПОДІЙ...



Ця звістка собою закрила сонце,

Немов чорна хмара в грозу.

Ниви пожухли, квіти здригнулись,

Попіл вкрив кольорову росу...


22-е червня 1941-го року, 4:00 ранку, мить ..., і шквал крові, болю і смерті. Він тривав кілька довгих років, одних із самих довгих років в житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося. Не судилось пережити цю мить, адже це тільки мить у тисячолітній історії всього нашого людства. Невже ми забули про це?

Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані іншими людьми. Людьми, схожими на нас. З тими ж бажаннями, з тією ж жагою до життя. Людьми з сім’ями, у багатьох з яких теж були діти, і може даже онуки. І, напевно, вони теж хотіли жити в мирі та злагоді ...

Ніхто не забутий! Ніщо не забуте! Так ми говоримо своїм дітям. Ми стали передавати це з покоління в покоління. Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях. Вона є в наших національних календарях, за даними  Україна встановила цю дату Указом Президента України від 17-го листопада 2000-го року № 1245/2000, вона має назву «День скорботи і вшанування пам’яті жертв Війни в Україні».


Ми пам’ятаємо тих, хто так і не повернувся з війни. Тих, хто першими взяли на себе страшний удар. І тих, чиї життя були покалічені та зруйновані у тій страшній війні.
Вічна пам'ять загиблим. Честь і слава живим героям!

Немає коментарів:

Дописати коментар